Чому не варто їхати на роботу в Польщу на свята?

Чому не варто їхати на роботу в Польщу на свята?

Грудень 24, 2018 0 Від Admin



Через 4 роки мені пригадалася одна різдвяна польська історія, якою хочу поділитися. Є така українська приказка, що гуртом легше батька бити. Мається на увазі, що коли декілька людей вирішують щось зробити і мають спільну мету, то вони навіть самі можуть повірити у свої ідеї 🙂 Звичайно, це добре іти до своєї мети, але саме з цього якось почалась моя подорож до Польщі vol. 2.0 і чи це добре чи це погано я не знаю. Чому я називаю її версія 2.0? Тому що в Польщу я їхав після довгої-придовгої перерви. Я взагалі не збирався в Польщу, тому що бачив свої перспективи в Україні, але коли після 2014 року почалася така опа-опа, то в кінці 2015 від безперспективності і від сильного бажання спробувати щось нове я знову після перерви у 8 років поїхав до сусідньої з Україною країни Євросоюзу. Перший раз я в Польщі був ще студентом, їздив на літо підзаробити, але будучи студентом факультету іноземних мов для мене не стало проблемою тоді, у далекому 2008 вивчити польську, принаймні основи та опанувати рівень трохи нижче середнього, який поступово вдосконалювався і вдосконалюється. Отож, в жовтні ще 2015 я вирішив їхати до Польщі (взагалі, вирішив я ще в липні 2015, але знайшовши через olx роботу в польській агенції праці не потрапив туди, бо мав 2 тижні до закінчення дії закордонного паспорту) і от жовтень був новим скачком ефективності, коли я і мій друг вже чекали на запрошення, а в листопаді вже подали на візи. Друг переконав ще одного свого друга і в результаті ми поїхали троє. Виїхали ми чи то 13 чи то 14 грудня 2015. Я вже точно і не пам’ятаю.

Чи мали ми роботу?

Мали, але від 3 січня 2016 року. То чому, запитаєте ви, замість того щоб відсвяткувати з родинами Новий Рік ми поплентались за два тижні до початку роботи у Польщу, ще й машиною мого друга? Адже, маючи авто ми могли спокійно виїжджати будь коли. Зараз, згадуючи про той випадок, я можу сказати, що мабуть більш за все нас вабила пригода. Нам хотілося чогось нового, для кожного – по-своєму незвіданого. Із нас трьох в Польщі до цього був тільки я, отже я хотів перевірити чи не забув мову, якось навіть певна ностальгія була за тією Польщею, яку я бачив ще у безтурботні студентські роки. Мені обридло «варитись» у одному і тому ж у себе в невеликому українському провінційному місті і криза в державі спонукала моєму особистісному розвитку, а можливо інакше я б так і варився далі у своєму затишному «болотці» малюючи ілюзії на майбутнє життя. Хоча, якщо сказати правду, то перший мій осмислений приїзд в Польщу відбувся аж в кінці 2017 року – 22 грудня, вже тоді я мав певні плани, мрії, і це було суто моє виважене рішення, яке не було зроблене під чиїмось впливом. Але це вже інша історія, про яку я можливо розповім у майбутньому, а зараз повернемось до моєї Польщі 2.0 Отже, мої плани були поміняти оточення, перевірити свої сили, отримати щось нове та звісно, заробити грошей. У друзів плани теж були схожі і ми вирішили не чекати аж до 3 січня.

З одного боку нас підганяла робоча віза, яка була відкрита вкінці листопада чи на початку грудня на пів року і закінчувалась у травні. З іншого боку ми вже мали чемоданний настрій і дуже хотіли вже їхати. Нам не хотілось чекати і ми собі придумали таке виправдання – всі українці з Польщі їдуть додому на свята, поляки теж на свята залишаються з родинами, тому існує дефіцит робочих місць і ми знайдемо якийсь підробіток на два тижні ще до початку офіційної роботи на заводі. Хто нам таку ідею «підкинув» і звідки ми це взяли – я не знаю, але точно пам’ятаю, що ми часто повторювали її як мантру, і собі і рідним та знайомим. Можливо, я знайшов на olx вакансії типу робота на складі чи робота на період свят – на 1-2 тижні. Проте я не взяв до уваги дві важливі речі – там, де міг працювати я, знаючи мову, не могли працювати мої друзі, які її не знали, а також у нас не було житла, а роботу із житлом на 2 тижні або менше нам ніхто не запропонує, навіть українські посередники. Але ми поїхали – на свій страх і ризик.

Спочатку ми поїхали до знайомого мого друга у Варшаву, де він мав справи. Виїхавши з України ми все їхали і їхали, простояли 14 годин на кордоні, потім в’їхали в Польщу і якимись регіональними сільськими дорогами доїхали аж до Любліна 🙂 З Любліна ми приїхали у Варшаву і вирішивши всі питання мого друга вирішили шукати хостел, щоб поспати. Знайшли ми його досить швидко (дякуючи моїй польській мові і машині друга), на Варшавській старувці,  вийшло не дуже дорого, але 2 кімнати і гарний вид на місто. Це була наша перша витрата – на хостел. Мій друг платив все з своєї кредитки, а потім ми йому повернули гроші після першої виплати.

Ми періодично переглядали пропозиції про роботу, але поскільки робота на заводі у нас була в місті Валбжих (найбільше після Вроцлава місто у Дольношльонскому воєвудстві), то ми вирішили їхати на два тижні у Вроцлав і там шукати підробіток. Іншим мотивом також було, що у Вроцлаві, та й взагалі на Заході і Півдні Польщі заробітні плати вищі. Їхали ми через Лодзь. Там ми були вже пізно вночі – біля 1 години. Походили по центрі – хостелів не знайшли. Дзвонив я довго, найшли хостел на окраїні Лодзі у приємного дідулі, в підвальному приміщенні будинку, декілька ліжок, кухня, душ  – умови така лайтова Спарта в порівнянні з Варшавою. Потім ми приїхали у Вроцлав зранку наступного дня і шукали невідомо що – навіть на будову ходили питали чи є робота – не було. Запаркувались ми біля заправки, включив я на роздачу Інтернет з телефону і через ноут сів шукати по оголошеннях. Ноут в мене розрядився, тому ми пішли в торговий центр Магнолія Парк неподалік і там де є лавки із розетками і фай фаєм – сіли підзаряджатися. Я знайшов оголошення – підробіток, для кількох чоловік, фізична робота, місто було вказано Вроцлав. Додзвонився я до роботодавця – Анджея. Здався ніби нормальним, домовились, що він під’їде до Магнолія Парк. Приїхав він із українкою – своєю коханкою, як пізніше виявилось. На заправці він пригостив нас кавою. Потім ми поїхали за ним своєю машиною. Він летів як шалений, ми ледве встигали за ним по нічній трасі в незнайомому напрямку. Приїхали ми в містечко Глухолази на самому Польсько-Чеському кордоні. Від привів нас у будинок – три поверхи, третій поверх наш – кімната під дахом, коридор, туалет і душова кабінка окремо. Замість кухні – стіл із електроплиткою, декілька мисок і каструля зі сковорідкою. Сказав, що будемо спати до 10, бо з дороги втомились, а там подивимось.

В 7 ранку прибіг Анжей і почав кричати підйом, машина з цеглою приїхала! Ми швидко одягнулись і побігли розвантажувати Бог знає скільки палет із цеглою. Як виявилось пізніше – Анжей у підвалі будинку має три різаки, якими пиляє стару цеглу на оздоблювану плитку. Після розвантаження ми носили цеглу по 5 штук у ящику у підвал. Потім різали. Різак охолоджується водою, вода потрапляє на одяг, штани і ти хочеш не хочеш робишся мокрий. Не говорю навіть що різак – це небезпечно. Після різання треба було ще виносити брудну калапецю із глини і води, яка потрапляла на штани і взуття. Звук там стояв такий від різаної цегли що ти робився напів глухим. Але саме головне – Анджей виявився психічно неврівноваженим. Він постійно бігав, кричав, то казав що це так, а через пів години питав чому це не так. Біле називав чорним, а потім чорне – білим. З ним було морально важко, а окрім того ще й робота була фізично важка. Окрім нас трьох з нами ще працював українець – Міха і поляк Ігор які жили в сусідній кімнаті. Міха казав що до нас найдовше витримували хлопці всього тиждень, було багато таких що попрацювавши пів дня їхали не забравши зарплату. Доречі, платили нам тоді по 8 злотих на годину, а за добу Анжей вираховував 10 злотих за проживання. Хтось скаже – от бідолахи і тому подібне, але ми самі вибрали такий шлях, тому що поїхали у Польщу на роботу на свята, не маючи заздалегідь домовленості про таку роботу. Якщо хтось захоче використати цю статтю і показати в чорних тонах як важко українцям, то я заперечу, бо вже в середині лютого – тобто через 2 місяці після цих нелюдських умов, я працював в польській агенції праці, займався розвитком їх вебсайту – тобто робив у Польщі те, чим займався як професійним хобі в Україні, спочатку за 14 злотих на годину, потім за 17, тобто Польща дає умови для всього, головне знайти те, що подобається.

Вкінці-кінців, ми дочекалися 28 грудня і обманули Анжея, сказавши що хочем виплату, бо хочемо на свята поїхати в Україну і повернутися 8-9 січня назад, бо робота в нього нам подобається. Анжей погодився, заплатив як має бути. Ми подякували, сіли в авто і поїхали з легким серцем і чистою душею, щоб більше ніколи до нього не повернутися. 🙂 Ми їхали у той ще незнайомий нам Валбжих із такою радістю, що просто не передати. Нас працевлаштували на заводі з виготовлення автомобільних сидінь за 11 злотих на годину, це був початок 2016 року. Проте роботу ми знайшли від 3 січня, а приїхали 28 грудня. Потрібно було десь жити і ми поїхали за адресою того ж хостелу, що було вказано у нас як місце проживання під час роботи. Щоправда, за 5 днів проживання ми заплатили по 40 злотих за день кожен. Плюс харчування, поїздка і ми вийшли в нуль, навіть мабуть невеликий мінус, навіть якщо брати гроші зароблені на пилянні цегли у Анджея.

Варто воно було того?

Як досвід – безперечно, так. Після тієї роботи я знав що я витримав і інші роботи навіть відносно важкі здаються просто смішними. Ми навіть між собою коли з хлопцями десь зустрічаємось (бо зараз ми всі в різних містах) то жартуємо – «до Анжея тебе треба на кірпічі». Це свого роду була школа. В цілях щоб заробити – звичайно ні, не варто їхати перед святами. Ми вже це знаємо. Тому якщо ваша ціль саме заробіток, то не їдьте в Польщу навмання і не потрібно їхати на роботу перед святами – 24 грудня – 2 січня. Єдине, якщо ви заздалегідь домовились про роботу, то тільки тоді можете їхати на те число, на котре вас чекають, навіть у святковий період.

Удачі вам у пошуках роботи!

Сподобалось? Поділись у соцмережах!